Святе Писання

Ми віримо, що «все Писання богодухновенне» (2Тим. 3:16), і під цим маємо на увазі, що вся Біблія богодухновення, тому що святі мужі Божі були рухомі Святим Духом, коли писали її (2Пет. 1:21). Це натхнення поширюється однаково і повністю на всі частини Писання – історичні, поетичні, повчальні книги та книги пророків. Тому Біблія є непогрішною в тексті оригіналу, авторитетною і достатньою на всі часи (2Пет. 1:19; Ін 5:39), христоцентричною - розповідає про Христа.

Центром усієї Біблії є Ісус Христос – Господь і Спаситель, Його Особа та Його праця у першому та другому приході. Таким чином, жодна частина Біблії, включаючи Старий Завіт, не може вважатися вірно прочитаною або сприйнятою, якщо вона не направляє до Нього (Лк 24:27,44; Дії 17:2-3; 18:28; 26:22- 23; 28:23). Тому, маючи Божий авторитет і силу впливу на людей, Писання як Слово Боже дано нам для практичного настанови у всіх вимірах нашого життя (Іс. 55:10-11; Пс. 118:105; Рим. 15:4; 1Кор. 10 :11).

Наша віра будується на одкровенні: Бог відкриває Себе в історії людства, і 66 книг Біблії (39 – Старого Завіту і 27 – Нового Завіту) є виразом Його саморозкриття (Євр. 1:1-3).

Ми віримо, що, з одного боку, Писання є вірним свідченням благочестивих людей про Бога, Якого вони любили і Якому служили, а з іншого боку, через унікальну участь Святого Духа в їх написанні, Писання є Божим свідченням і Божою наукою в людській формі . Остаточна впевненість у тому, що Писання походить від Бога і складається з Його мудрості та істини, походить тільки від Ісуса Христа та Його апостолів, які навчали в Його ім'я.

Ісус Христос розглядав Біблію (наш Старий Завіт), як написане настанову Свого Небесного Батька, Якому Він підкорявся (Мт 4:4; 7:10; 5:19-20; 19:4-6; 26:31, 52-54) .

Апостол Павло описував Старий Завіт, як повністю «богодухновий», що походить від Духа Божого, так само, як і всі творіння, як і весь всесвіт.

Апостол Петро однозначно стверджує божественне походження біблійної науки (2Пет. 1:21; 1Пет. 1:10-12).

Оскільки апостольське вчення про Христа є істиною одкровення в словах, викликаних Богом, (1Кор. 2:12-13), Церква справедливо вважає справжні апостольські писання як ті, що завершують Біблію.

Ми віримо, що те, що говорять Писання, – говорить Бог, тому що Біблія є одночасно людською та повністю божественною книгою. Тому весь її багатогранний зміст – історія, пророцтва, поезія, пісні, мудрість, проповіді, листи та інше – має прийматися, як від Бога.

Визнання Біблії за авторитетне та безпомилкове Слово Боже зобов'язує нас:

бути вдячними Богові за дар Його написаного Слова (2Кор. 9:15);

бути ревними у побудові своєї віри та життя повністю і виключно на ньому (Рим. 10:17; Юди 1:20).

Ми віримо, що Писання – божественна книга для людей, тлумачення має починатися з буквального розуміння (Лк 10:26). Тому використання алегорій, які не звертають уваги на автора книги, історичний фон її написання, є неприпустимим.

Кожна книга Біблії написана не кодованою мовою, але так, що може бути зрозуміла тими читачами, до яких вона була адресована. Це також стосується книг, які широко використовують мову символів, - книг Данила, Захарії та Одкровення.

Жодне значення не може бути накладене на Писання, яке не може бути з упевненістю прочитане в ньому, тобто коли не можна показати, що воно недвозначно виражене одним або більше авторами (Мт 15:4-6; Дії 8:30-35) .

Читаючи і тлумачячи Писання, ми повинні дотримуватися двох принципів:

сприймати факти, заповіді, обітниці та застереження, які Бог повідомляє нам, такими, якими вони написані (буквальне розуміння) – Лк 8:5-8;

молитовно на основі Писання розмірковувати та знаходити те, що Бог хоче відкрити – Лк 8:9-15.